Жити – пити (збірник) - Забужко Оксана Стефанивна (книга жизни .TXT) 📗
А хто це сів у кутку? Синку, прожени того чоловіка і тоді вже ляжеш спати. Там нікого нема? А хто ж то сидить у бабусиному кріслі? Підійти самій і помацати, хто то сидить? А мені страшно. Не боятися? А я боюся. Допоможи своїй старій матері. Проведи мене туди. Гаразд, я підійду сама, але ти не виходь з кімнати. Підеш в туалет, коли я підійду до крісла. Так, тої кімнати п'ять кроків. Але мені страшно. Іду, іду, тільки не кажи: «Треба менше пити». Так, ти правий, синку, то зіжмаканий плед. Там нікого нема! А мені здалося, що то твій батько! Прийшов і сів, ти ж дверей не замкнув, він міг увійти. Він давно на тому світі? А до мене сюди ходять із царства мертвих. І ти їх бачитимеш, якщо тільки… якщо тільки… Краще піди по пляшку, синку! Ти ляжеш спати, будеш відпочивати з дороги, а я поставлю пляшку під стіл, ввімкну комп'ютер і щось таке напишу! В мене попереду ніч! Я писатиму, а ти спатимеш! Розумію, що ти з дороги, але ларьок зовсім поряд!
Мій текст увійшов до антології, хоча я його надіслала із великим запізненням! Мені написала Лора, сказала, що інформація вже висить в інтер-неті. Але про те, що буде презентація, не сказали. Вони вирішили все це зробити без мене. А тут іще ця дискусія на блозі. Вони думають, що я вмикати комп'ютер розучилася! Вони думають, що я читати не вмію! Тільки не кличте її на презентацію Алкології. Бо буде «мало місця» від неї!
Я зателефонувала до редакції. Мені сказали, що презентації поки не планують, може, згодом. Брешуть, падлюки, я вже навіть знаю, якого числа. У Міжнародний день боротьби з алкозалеж-ністю. Ще й день такий вигадали, фантазія в них працює, як у рептилій! Вони думають, ніби я читати не вмію. Писати вмію, а читати не вмію!
Так, приводимо себе в порядок. Все-таки вихід на люди. Давно я не була на людях. Лише в супермаркеті та кіоску. Ця кофтинка, Аліса казала, вона не сходиться на мені. Ту то й що? В мене гарний ліфчик, якщо трохи розстебнеться, нічого страшного. Спідниця з розрізами… Ні! Я одягну широку спідницю! Так я виглядаю прикольно! Синці під очима до середини щік! А мені, до речі, на день народження подарували олівець від синців під очима. Я ще тоді питала: чому не пляшку доброго вина? А як застосовувати той олівець? Ні, то ж помада! А де той олівець? Він іще був у гарній торбинці з бантиком! Ось він! Все гаразд! А синці в мене від втоми, а не від вина. Треба виходити! Я там маю з'явитися від самого початку! Я маю побачити все те дійство! Тим більше на початку наллють аперитив. Я так сподіваюсь, то не буде «кадарка ординарна» з картонних пакетів!
Телебачення! Аж два канали! Ось камера знімає столик із напоями! Переповзає на плакат рекламний Антології-Алкології! Я його вже бачила в інтернеті! Моє ім'я там є! А хлопчик зі списком на дверях до зали каже, що в списку мене нема! Шиплять голоси: «А хто їй сказав?» Ніхто не сказав! Сама довідалась! Та що вже робити, нехай проходить! Буде ходячою ілюстрацією до Алкології! Юрчику, привіт! Ти дамі винця не подаси? Дуже дякую, ти справжній друг! Вино пристойне! Ні, горілочки не треба! Горілочку – це укладачеві антології. А кращій авторці – винця.
Вітенько, і ти тут? А чому ж ти мені не сказав, що буде презентація? Гаразд, усі інші, але ти? Ніби забув, як ми облилися вином у твоєму ліжку? А потім кохалися, а воно пахло! То було давно? Я не забула, а ти? Кажеш, не кричати? А я хочу кричати!
Тож ви мене не покликали, щоб я вам не зіпсувала свято? А те, що ви мені зіпсували життя, ви це враховуєте? Ну то дайте мені другого келиха! Другий келих платний? Ну вигадали! То купіть мені другого келиха! Ні? Значить, я сама собі куплю! Думаєте, в мене нема? Це скільки? Сорок гривень? Тримайте п'ятдесят! Здачі не треба! За ваше здоров'я, колеги!
Ви з якого каналу, дівчино? Ну, то уявіть собі, мене сюди не те що не запросили, мене не хотіли сюди пускати! А без мого тексту ця антологія – то просто нуль! Всі інші – нездари! Вони не відрізнять «мерло» від «каберне», і беруться писати про алкоголь! А я відрізняю «мерло» середземноморське від аквітанського!
А чого ви мене відтісняєте до дверей? Як я вже прийшла сюди, то піду звідси останньою! Я ще дам інтерв'ю на камеру! Я скажу, хто ви всі такі! А краще покажу! Ви всі суки! Ви забиваєте неординарних людей! Ви плекаєте сірість! То будете знати! Всі великі люди були хуліганами! Всі великі жінки були і є хуліганками! Якщо чоловікам можна стояти по кутках і робити калюжі, то жінці можна підняти спідницю й показати, чого ви всі варті! Це протест античної богині проти християнських мощей! Недаремно я одягала широку циганську спідницю, яка легко піднімається! Ось вам усім! Мій зад, кому хочу, тому й показую його! Насцяти на ваш килим – то святе! Заніміли! Перестали хапати мене за лікті? Не чекали? Ото ж бо й воно! Мій гомеричний регіт перекричить ваші недолугі промови!
Всі вивалили з залу, я тут сама. Треба схопити ще келишок. На порозі двоє у формі. Куди ви мене тягнете, хлопці? За мною прийшла машина? Дуже дякую, але я ще нікуди не їду! Все лише почалося! Всім весело! Всі все зрозуміли! Ви знаєте, кого ви тягнете до своєї паскудної машини? Ви бачили моє посвідчення? Я – авторка семи книжок! Так, восьму я, може, й назву «Треба менше пити»! І я її напишу! Неодмінно! Вам усім на зло!
Сергій Жадан
Бари мого дитинства
Алкоголь навчив мене ставитися до життя, мов до кредиторів, – зі стриманою вдячністю. Алкоголь – найкраще, що зі мною сталося. Після любові й віри, звісно. Алкоголь зробив кров мою теплою, а тіло – сухим. Алкоголь пояснив мені, як можна не боятися й не соромитись. І не боятися соромитись. Він загострив мій нюх і підвісив мені до язика срібні дзвоники печалі. Показав межі можливого й необмеженість примарного. Відкрив мені механізми всіх головних ритуалів, які рухають нами в цьому кольоровому помаранчево-бузковому просторі, показав, що життя прискорюється саме на весіллях та поминках, коли разом збираються чоловіки з суворими серцями й жінки з глибокими очима. Адже так просто їх не збереш, не примусиш слухати одне одного. їх так багато різнить, вони ні в чому одне на одного не подібні, їм ніколи й нізащо не втриматись разом. І ось саме тут з'являється він. І починається найцікавіше.
У дитинстві немає нічого таємнішого за алкоголь. Немає нічого загадковішого та солодшого. Немає нічого більш гіркого. Немає нічого більш досяжного. Більш невідворотного й неуникненного – немає так само. Алкоголь у дитинстві подібний до електрики – він освітлює тьмяні від утоми й утіхи обличчя дорослих, тепло світить крізь важке пляшкове скло, на нього злітаються духи та янголи наших помешкань. Дорослі всього цього зазвичай не помічають, проте дитяче, не зіпсоване досвідом око легко вихоплює з повітря це крихке коливання невидимого дихання тих, хто кружляє над вагою та золотом алкоголю, хто винюхує ледь відчутний дух вогню та холодного цукру, хто вилітає у чорні вікна та комини, сповнений відваги та незламності. За алкоголем стоять перші янголи, яких нам трапляється бачити в дитинстві, вони приходять у дім саме на свята, саме тоді, коли дорослі дістають із шухляд, столів, закамарків і сховків коштовні згустки пекучої вологи. Меткий дитячий розум щоразу ловить це зародження свята, його перші, ще невидимі знаки, поштовхи, що свідчать про музику та співи, які незабаром залунають у чорному повітрі святкової ночі.
У дитинстві я зрозумів, що алкоголь належить чоловікам – він опікується ними, вони залежать від нього, разом вони здатні на будь-які чудеса та геройські вчинки, разом їх важко спинити й неможливо ігнорувати. Чоловіки заправляються алкоголем, мов бронетехніка пальним, після чого м'язи їхні стають твердими, як корабельна сосна, а рухи пластичними й точними, мов у кіборгів. Чоловіки п'ють алкоголь за здоров'я й за упокій, за тих, хто в дорозі, і тих, хто повернувся, за тих, хто втрачає свободу, й тих, хто її знову відшукує, за друзів, братів, батьків, дітей, жінок та армію. Причому за жінок та армію – стоячи, як за речі, які неможливо ні вибрати, ні оминути. Я бачив, наскільки ці ритуали, це спільне споживання отруйних еліксирів є для них важливим. Наскільки воно їх об'єднує, пов'язує, повертає до тями (якщо вона в них була), зводить з розуму (так само – якщо є з чого зводити), позбавляє несправжності, позбавляє зайвого, позбавляє совісті, позбавляє страху, позбавляє сил, позбавляє безсилля. Я розумів, скільки мужності й непоступливості вимагає алкоголь, скільки він вимагає уваги, скільки шаленства. Я також відчував, що чоловіки, котрі не пили, жодної симпатії в мене не викликають. Були це переважно дорослі громадяни з дитячою поведінкою і дитячими знову ж таки травмами (хоча що я тоді міг знати про дитячі травми?) – спокійні, прилизані, добре вдягнені. Одним словом, за часів мого дитинства чоловіки такими бути не мали. Підозрюю, з того часу мало що змінилось. Принаймні для мене. Я спостерігав, як вони оминають крикливі компанії, де розливається живий вогонь, де займається кисень, де підсмажуються на багаттях запеклості й розчулення серце та легені моїх улюблених дорослих пияків. Я помічав, як їх лякає чуже сп'яніння, але як ще більше вони бояться свого власного, як їх жахає сама лише думка про те, що свідомість може зрушити з місця, мов товарний вагон, що вона може важко ковзнути в напрямку сонця, й спробуй тоді зупини її, спробуй поверни на місце. «Добре, – говорив я сам собі, – я розумію, як у них там, у дорослому світі, все відбувається. І коли я виросту, я завжди буду на боці тих, у кого зриває дах і займається серце. Оскільки саме за ними вся правда цього світу. І вся його печаль».
